Щоденник з Маріуполя: як жінка писала правду під обстрілами

Чому рукопис звичайної маріупольчанки порівнюють з щоденником Анни Франк

Великі цифри погибелі, військові звіти та геополітичні аналізи часто затирають найважливіше — живий, справжній голос людей, які потрапили в центр катастрофи. Свідчення очевидців, зроблені під час подій, мають неоціненну історичну цінність. Саме таку документальну спадщину залишила людству 42-річна житанка Маріуполя — своїми записами вона створила хроніку облоги рідного міста в найтяжчі тижні 2022 року.

Катерина Савенко була звичайною жінкою — матір'ю, дружиною, працівницею промислового підприємства. Коли 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення, вона взяла блокнот і почала писати. За два місяці під постійними обстрілами та авіаударами вона встигла створити 34 унікальні записи, які стали голосом не лише її сім'ї, але й усіх затиснених в облозі мирних мешканців.

34 записи під залізобетонним небом облоги

На сторінках щоденника розгортається картина повсякденного життя, яке пережило найсильніший удар:

• Постійні обстріли та авіаудари — звуки, які стали фоном для побуту
• Холодні підвали — єдиний притулок від смерті, що ловить із неба
• Пошуки їжі й води — болісні спроби вижити в місті без світла та комунікацій
• Моменти світла — взаємодопомога абсолютно чужих людей, турбота про близьких
• Спогади про мирний Маріуполь — відчайдушні спроби зберегти людяність в нелюдських умовах

Катерина писала російською — мовою побуту, але з часом перейшла на українську. Цей внутрішній перехід символізує глибоку трансформацію, яку пережив кожен українець у ті дні.

«Мама до останнього хотіла, щоб світ дізнався, що насправді відбувалося в Маріуполі. Вона вела ці записи серед обстрілів і страху, але навіть тоді думала не лише про себе — вона хотіла зберегти правду про людей облоги».

29 березня — день, який розколов все

Життя родини Савенко змінилося кардинально в один момент. Внаслідок чергового обстрілу загинув чоловік Катерини — Віталій. Сама жінка отримала важкі поранення й потрапила до місцевої лікарні, де умови були на межі людяності. Розуміючи, що часу залишилося мало, вона вцілілою рукою написала доньці Надії єдине прохання — врятувати щоденник.

Через два дні, 2 квітня, у лікарні спалахнула пожежа. Стікаючи кров'ю, Катерина змогла вибратися з вогню, але організм уже відмовляв. 4 квітня 2022 року серце матері зупинилося — вона умерла на руках у власної матері в підвалі, де шукали притулку від смерті.

Як донька врятувала правду про Маріуполь

Рідні дивом зберегли цінні записи й передали їх до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова — найбільшого у світі сховища свідчень цивільних. У цьому архіві зберігаються понад 145 тисяч історій звичайних людей, чиї голоси могли бути назавжди втрачені.

Рукопис став початком грандіозного міжнародного проєкту:

1. 2024 рік — щоденник уперше частково опублікували в онлайні
2. 2026 рік — вийшла повна версія друкованої книги українською мовою
3. Перекладання за кордон — активна робота над виданнями іноземними мовами

Над книгою працювала могутня команда істориків, журналістів та видавців. Передмови написали Олександра Матвійчук — лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, та Антон Дробович — військовослужбовець та екс-голова Українського інституту національної пам'яті. Історичним редактором став Євген Монастирський — викладач Київської школи економіки та аспірант Гарварду. Ілюстрації створив художник Антон Логов.

Міжнародне визнання і світовий масштаб

Історія Катерини не залишилась лише у межах України. Щоденник вже зацікавив світову аудиторію та медіа:

• Британський таблоїд The Sun присвятив їй матеріал
• Польське радіо випустило чотирисерійний подкаст, де актори читають уривки з блокнота
• Видавництва і медіа в різних країнах готуються до випусків переклади
• Команда проєкту прагне, щоб книга здобула світовий статус на рівні зі знаменитим «Щоденником Анни Франк»

Паралель з Анною Франк виникла не випадково. Обидві жінки писали правду в часи, коли правда була найголовнішою зброєю проти забуття. Обидві залишили своїх голосів потомству, незважаючи на нелюдські обставини. Обидві розповідали не лише про страх і страждання, але й про людяність, яку неможливо вбити навіть у підвалі облоги.

Чому щоденник варто прочитати в 2026 році

Час пасує, але документи пам'яті не старіють. Щоденник Катерини Савенко — це не просто історичний артефакт. Це:

• Свідчення справжньої історії — без цензури, без політичних фільтрів, від першої особи
• Урок людяності — як зберегти гідність в умовах, де всі правила скасовані
• Монумент пам'яті — невичерпне джерело для істориків, журналістів, дослідників
• Заповіт матері — остання воля жінки, яка впала за рідне місто і рідний народ

Книга вже з'явилась у книгарнях України. Вона нагадує кожному із нас про ту ціну, якою виборюється право фіксувати й зберегти правду. У світі, де інформація часто маніпулюється, де голоси жертв часто заглушаються, такі документи стають маяками в темноті.

Як отримати доступ до щоденника

Сьогодні оригінал рукопису та його цифрова копія зберігаються в базі Музею «Голоси Мирних» — найбільшому світовому архіві свідчень мирних жителів, де накопичено понад 145 тисяч історій. Друкована книга доступна в українських книгарнях і онлайн-магазинах. Частину щоденника можна прочитати в онлайні на офіційних ресурсах музею.

Прочитайте цю книгу — від Катерини, від її сім'ї, від усіх, хто не виживав облогу. Кожна купівля, кожне прочитання — це невід'ємна частина того, щоб голос Маріуполя звучав вічно і щоб світ ніколи не забув, якою ціною боримося ми за волю й справедливість.