Касетний боєприпас: що це таке, принцип дії, види та міжнародна заборона

Касетний боєприпас — це зброя, яку часто описують одним реченням: «один постріл, десятки жертв на великій площі». Такий опис точний, але неповний. За ним приховується складна інженерна конструкція, специфічна тактична логіка і гостра гуманітарна проблема, яка не зникає навіть після закінчення бойових дій. Щоб справді зрозуміти, що таке касетний боєприпас, потрібно розібрати його зсередини — від конструктивних елементів до наслідків для цивільного населення.

Нижче — найповніший україномовний розбір теми: влаштування, принцип дії, класифікація носіїв і суббоєприпасів, відомі зразки, правовий статус і гуманітарні наслідки.

Що таке касетний боєприпас: визначення і суть

Касетний боєприпас (англ. cluster munition) — це боєприпас-носій, усередині якого розміщені численні малі бойові елементи — суббоєприпаси (англ. submunitions). Носій доставляє їх до цілі по повітрю або балістичною траєкторією, після чого розкривається й розсіює вміст на великій площі. Кожен суббоєприпас діє як самостійна міні-бомба: детонує при ударі, за таймером або від сенсора наближення.

Принципова відмінність від звичайного снаряда або бомби — у площинному ураженні. Стандартний артилерійський снаряд створює одну воронку й зону розльоту осколків радіусом кілька десятків метрів. Касетний боєприпас накриває територію від кількох сотень квадратних метрів до 30 і більше гектарів — залежно від типу, висоти розкриття та кількості суббоєприпасів.

Важливо розрізняти споріднені поняття:

• Касетний снаряд — артилерійський або реактивний снаряд із касетною бойовою частиною.
• Касетна авіабомба — контейнер, що скидається з літака або вертольота.
• Касетна ракета — керована чи некерована ракета з касетною бойовою частиною.
• Суббоєприпас (бомбовий елемент) — окрема мала бойова одиниця всередині контейнера.

Усе перераховане об'єднується загальним терміном «касетні боєприпаси». У побуті їх часто називають касетними бомбами незалежно від способу доставки — це усталений журналістський жаргон, а не технічний термін.

Влаштування касетного боєприпасу

Попри різноманіття конкретних зразків, конструктивна схема касетного боєприпасу залишається стабільною. До обов'язкових елементів належать:

• Корпус-контейнер — міцна оболонка, що захищає суббоєприпаси під час транспортування й польоту. В авіабомбах має аеродинамічну форму; в артилерійських і реактивних снарядах — циліндричну.
• Вибивний заряд — невеликий піротехнічний або вибуховий елемент, що розкриває або розриває контейнер на заданій висоті.
• Суббоєприпаси — від кількох одиниць до кількох сотень малих бойових елементів, кожен із власним підривником.
• Механізм стабілізації — стрічки, парашути або аеродинамічні стабілізатори, що забезпечують правильну орієнтацію суббоєприпасів під час падіння (бойовою частиною донизу).
• Підривник основного боєприпасу — задає момент розкриття: за висотою, часом польоту або пройденою дистанцією.

Сучасні зразки доповнюються системами наведення на базі GPS або інерціальної навігації — вони підвищують точність доставки контейнера, але не скасовують принципового розсіювання суббоєприпасів по площі. Деякі новітні розробки оснащуються самоліквідаторами — вбудованими механізмами знищення суббоєприпасу через задану кількість секунд після падіння, якщо основний підривник не спрацював. Це частково знижує, але не усуває проблему нерозірваних елементів.

Принцип дії: покроково від пострілу до ураження

Зрозуміти, як працює касетний боєприпас, найпростіше через послідовність подій у реальному застосуванні.

Крок 1. Запуск і доставка

Боєприпас запускається з літака, вертольота, реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) або ствольного артилерійського знаряддя. У польоті контейнер поводиться як звичайний боєприпас відповідного типу — підтримує аеродинамічну стабільність, летить по балістичній кривій або планує.

Крок 2. Розкриття контейнера

На заданій висоті — як правило, від 100 до 1000 метрів над ціллю — спрацьовує підривник. Вибивний заряд розкриває або розриває корпус. У частині конструкцій відкриваються бічні панелі; в інших — корпус розривається зсередини. Суббоєприпаси звільняються й починають самостійний рух.

Крок 3. Розсіювання

Після звільнення елементи розлітаються під дією відцентрової сили, балістики й вітру. Стрічки або мікропарашути сповільнюють падіння й орієнтують бойову частину донизу. Зона розсіювання — від 0,5 до 30 гектарів залежно від типу боєприпасу й висоти розкриття. Саме тому касетну зброю вважають зброєю площинного ураження — вона не розрізняє точкові цілі.

Крок 4. Спрацювання суббоєприпасів

Кожен елемент детонує самостійно: при ударі об тверду поверхню, після спливу встановленого часу або за сигналом сенсора наближення. Осколкові елементи утворюють хмару уламків радіусом десятки метрів; кумулятивні пробивають броню; запальні розпорошують горючу речовину й підпалюють її.

Ключова проблема: відмова підривників

Частина суббоєприпасів не спрацьовує — через м'який ґрунт, сніг, воду, дефект виробництва або кут падіння. Нерозірвані елементи залишаються на поверхні або частково заглиблюються в ґрунт, перетворюючись на де-факто протипіхотні міни. Вони зберігають бойову готовність роками й десятиліттями. Саме ця властивість касетної зброї викликає найгострішу гуманітарну критику.

Види касетних боєприпасів за типом носія

Класифікація за платформою доставки є найпрактичнішою для розуміння тактичного застосування касетної зброї.

Авіаційні касетні боєприпаси

Найпоширеніша категорія. Авіабомби-касети скидаються з великої висоти, що збільшує зону розсіювання. Контейнери можуть бути вільнопадаючими або планувальними (з додатковими аеродинамічними поверхнями для підвищення точності доставки). Типові представники — американська серія CBU (Cluster Bomb Unit) та радянська й російська серія РБК (разова бомбова касета).

Реактивні системи залпового вогню

РСЗВ дозволяють доставляти касетні боєприпаси на відстань до 90 і більше кілометрів, що робить їх особливо небезпечними. Американська система M270 MLRS і M142 HIMARS первісно застосовувалися саме з касетними снарядами M26, хоча нині акцент змістився на унітарні бойові частини. Радянська й російська системи БМ-27 «Ураган» і БМ-30 «Смерч» масово використовують касетні снаряди.

Ствольна артилерія

Касетні снаряди для гаубиць калібру 122, 152, 155 мм — найпоширеніший вид у сухопутних бойових діях. Менша зона ураження порівняно з авіабомбами компенсується масовістю застосування й дешевизною.

Балістичні та тактичні ракети

Найбільша кількість суббоєприпасів на один пуск. Ракети типу ATACMS M39 (ранні варіанти) несли 950 кульок M74, накриваючи площу до 30 га. Через катастрофічний рівень нерозірваних елементів США перейшли на унітарні бойові частини для ATACMS.

Види суббоєприпасів за поражальною дією

Тип суббоєприпасу визначає, проти якої цілі ефективний касетний боєприпас. Основні категорії:

• Осколково-фугасні — найпоширеніший тип. Металевий корпус при детонації утворює хмару осколків. Призначені проти живої сили та легкоброньованої техніки. Приклад: суббоєприпас BLU-108, американський M77.
• Кумулятивні (бронепробивні) — містять кумулятивний заряд, що формує спрямований струмінь розплавленого металу. Пробивають броню до 100–200 мм. Застосовуються проти танків і бронетранспортерів.
• Комбіновані (DPICM — Dual-Purpose Improved Conventional Munition) — поєднують осколкову і кумулятивну дію. Один елемент здатний вразити як живу силу, так і легкоброньовану техніку. Найпоширеніший тип у складі натовських боєприпасів.
• Запальні — містять запальну речовину (термітну або фосфорну суміш). Застосовуються для знищення техніки, складів, паливно-мастильних матеріалів і рослинності.
• Самонавідні (SFW — Sensor Fuzed Weapon) — найдосконаліший тип. Кожен суббоєприпас оснащений інфрачервоним або радіолокаційним сенсором, що самостійно виявляє теплову або металеву ціль (переважно танк або бронемашину) та атакує її в найвразливішому місці — зверху. Приклад: американський BLU-108 у складі CBU-97/CBU-105.
• Протитанкові міни-розкидачі — суббоєприпаси, що після падіння встановлюються на поверхні й діють як протитанкові міни. Фактично перетворюють зону ураження на мінне поле.

Відомі зразки касетних боєприпасів

Серед сотень розроблених і вироблених зразків варто виокремити ті, що набули найширшого застосування або мали найпомітніший вплив на хід конфліктів.

CBU-87/B і CBU-97 (США)

CBU-87 — вільнопадаюча авіабомба-касета масою 430 кг із 202 суббоєприпасами BLU-97 комбінованої (осколково-кумулятивно-запальної) дії. Масово застосовувалася в Перській затоці, Югославії та Іраку. Рівень нерозірваних елементів сягав 5–25%. CBU-97 із самонавідними суббоєприпасами BLU-108 — суттєво точніший варіант, що знизив побічні ураження.

M26 (США, для MLRS)

Реактивний снаряд для системи M270 MLRS із 644 суббоєприпасами M77 DPICM. Один залп із дванадцяти снарядів накривав площу понад 30 га. Надзвичайно висока кількість нерозірваних елементів (до 23%) змусила США замінити M26 на унітарні боєголовки M30/M31 для більшості завдань.

РБК-500 (СРСР/Росія)

Сімейство авіаційних касетних бомб масою 500 кг для літаків фронтової авіації. Різні варіанти несуть суббоєприпаси ПТАБ (протитанкові кумулятивні), ШОАБ (осколково-фугасні) або ЗАБ (запальні). Активно застосовуються Росією в Сирії та Україні.

9М55К (для «Смерч»)

300-мм реактивний снаряд для системи БМ-30 «Смерч» із 72 осколковими суббоєприпасами. Дальність — до 70 км, площа ураження — до 6 га. Вважається одним із найнебезпечніших за гуманітарними наслідками.

BM-21 «Град» з касетними снарядами

Система «Град» у базовому варіанті застосовує некасетні снаряди, але існують модифікації 9М28К із касетною бойовою частиною. Широкий фронт ураження досягається не за рахунок розсіювання суббоєприпасів, а за рахунок залпового вогню.

Коротка історія застосування касетних боєприпасів

Перші прототипи касетної зброї з'явилися ще в роки Другої світової війни: Німеччина та США розробляли й використовували розсіювальні авіаційні контейнери. Однак масштабне застосування розпочалося під час В'єтнамської війни (1964–1975): американська авіація скинула мільйони касетних бомб над В'єтнамом, Лаосом і Камбоджею. Лаос досі залишається найбільш забрудненою касетними боєприпасами країною у світі — за оцінками, там лежить до 80 мільйонів нерозірваних суббоєприпасів.

Під час Фолклендської війни (1982) британські літаки застосовували касетні авіабомби BL-755. У Першій війні в Перській затоці (1991) коаліція витратила понад 60 000 касетних авіабомб і снарядів; сотні тисяч нерозірваних елементів лишилися на кувейтській та іракській території. Косовська кампанія НАТО (1999) знову привернула увагу до гуманітарних наслідків — зокрема, до ударів по Нішу і Пріштині, де постраждало цивільне населення.

У Другій ліванській війні (2006) Ізраїль застосував масштабний касетний обстріл Південного Лівану в останні дні конфлікту, залишивши мільйони нерозірваних суббоєприпасів. Саме ця операція стала безпосереднім поштовхом до переговорів щодо Конвенції Осло.

У війні Росії проти України (з 2022 року) касетні боєприпаси застосовуються масово обома сторонами. Росія використовує РБК-500, снаряди для «Смерча» та «Урагану», касетні снаряди для ствольної артилерії. У 2023 році США передали Україні касетні снаряди M864 і M483A1 для 155-мм гаубиць — рішення, що викликало суперечки навіть серед союзників по НАТО.

Міжнародна заборона: Конвенція про касетні боєприпаси

Конвенція про касетні боєприпаси (Convention on Cluster Munitions, CCM) була прийнята в Дубліні у травні 2008 року й відкрита для підписання в Осло в грудні того ж року (звідси неформальна назва — Конвенція Осло). Вона набула чинності 1 серпня 2010 року.

Конвенція забороняє:

• використання, виробництво, передачу й накопичення касетних боєприпасів;
• допомогу іншим державам у здійсненні забороненої діяльності;
• зберігання боєприпасів на території держав-учасниць для третіх країн.

Держави-учасниці зобов'язані знищити запаси впродовж восьми років і провести розмінування забруднених територій протягом десяти років. Станом на 2024 рік Конвенцію підписали понад 110 держав, з яких понад 100 ратифікували.

Ключова проблема: найбільші виробники й користувачі касетної зброї — Росія, США, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль, Бразилія, Республіка Корея та Україна — Конвенцію не підписали або не ратифікували. Це суттєво обмежує її практичний вплив. США прийняли власний внутрішній стандарт: з 2016 року — відмова від суббоєприпасів із рівнем відмов понад 1%. Втім, у 2023 році адміністрація Байдена тимчасово відступила від цього стандарту при постачаннях Україні.

Гуманітарні наслідки та проблема нерозірваних суббоєприпасів

Нерозірвані суббоєприпаси (НРС) — це найтяжча довгострокова проблема касетної зброї. На відміну від одиночної бомби, що або вибухає, або ні, касетний боєприпас з 200 суббоєприпасів і 10-відсотковим рівнем відмов залишає 20 активних небезпечних об'єктів у зоні ураження.

За даними Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і організації Cluster Munition Monitor:

• Понад 98% жертв нерозірваних суббоєприпасів — цивільні; більше третини — діти, яких приваблює незвичний вигляд невеликих металевих об'єктів.
• Лаос щорічно втрачає десятки людей від нерозірваних боєприпасів часів В'єтнамської війни — понад 50 років по тому.
• У Камбоджі й В'єтнамі сумарні жертви від нерозірваних боєприпасів усіх типів (включно з касетними) вимірюються десятками тисяч осіб.
• Після Другої ліванської війни 2006 року МКЧХ фіксував понад 200 жертв серед цивільних лише за перші кілька місяців після припинення вогню.

Особливість нерозірваних суббоєприпасів — їхній зовнішній вигляд. Невеликі яскраво-жовті або оранжеві кульки, циліндри чи «метелики» нагадують іграшки або предмети побуту. Саме тому серед жертв така висока частка дітей.

Розмінування касетно-забруднених територій — надзвичайно дорогий і тривалий процес. Вартість виявлення й знищення одного нерозірваного суббоєприпасу сягає сотень доларів, тоді як сам боєприпас при масовому виробництві коштував кілька доларів.

Касетні боєприпаси проти інших видів зброї площинного ураження

Типові помилки й хибні уявлення про касетні боєприпаси

«Касетна бомба — це завжди авіабомба»

Ні. Термін «касетна бомба» в публічному дискурсі часто вживається для будь-якого касетного боєприпасу незалежно від носія. Касетну бойову частину мають артилерійські снаряди, ракети РСЗВ і балістичні ракети — жоден із яких технічно не є «бомбою».

«Сучасні касетні боєприпаси безпечні завдяки самоліквідаторам»

Самоліквідатори знижують рівень відмов, але не до нуля. Навіть при заявленій надійності 99% касетний боєприпас із 600 суббоєприпасами залишає близько 6 активних нерозірваних елементів. На практиці самоліквідатори теж відмовляють — особливо в екстремальних температурних умовах або при ушкодженні корпусу суббоєприпасу.

«Заборона касетних боєприпасів означає, що їх ніхто не використовує»

Конвенція Осло не є загальнообов'язковою нормою міжнародного гуманітарного права — на відміну, наприклад, від заборони хімічної зброї. Держави, що не приєдналися до неї (включно з Росією, США, Китаєм), зберігають право застосовувати касетні боєприпаси. Конфлікти в Сирії, Ємені та Україні підтвердили: навіть після прийняття Конвенції касетна зброя активно застосовується.

«Касетний боєприпас = зброя масового ураження»

Касетна зброя не відноситься до зброї масового ураження (ЗМУ) у міжнародно-правовому значенні — ця категорія включає ядерну, хімічну та біологічну зброю. Касетні боєприпаси є звичайною зброєю, хоча й мають властивості, що заподіюють неприйнятну шкоду цивільному населенню.

Альтернативи касетним боєприпасам: куди рухається розвиток

Тактична логіка, що породила касетну зброю — необхідність ефективно уражати розосереджені цілі на великій площі — нікуди не зникла. Тому військові розробники шукають альтернативи, які зберігали б ефективність, але виключали довгострокову небезпеку для цивільних.

Унітарні бойові частини підвищеної потужності із точним наведенням — GPS-керовані боєприпаси здатні вражати точкові цілі з відхиленням менше метра, але не вирішують завдання ураження розосередженої живої сили.

Керовані артилерійські снаряди серії Excalibur та їхні аналоги поєднують точність із унітарною бойовою частиною, проте значно дорожчі за касетні боєприпаси.

Безпілотні ударні системи роєм — перспективна концепція, що теоретично може замінити площинне ураження касетних боєприпасів точковими ударами багатьох дронів. Однак повноцінного практичного впровадження ця концепція ще не досягла.

Термобаричні боєприпаси ефективні проти живої сили в укриттях, але не вирішують завдання ураження бронетехніки й не мають переваги дальнодії РСЗВ.

Наразі жодна з альтернатив не забезпечує повноцінної заміни касетних боєприпасів у всіх тактичних сценаріях — саме тому держави, що не підписали Конвенцію, не поспішають відмовлятися від цього типу зброї, незважаючи на гуманітарні витрати.

Часті запитання

Чи є касетні боєприпаси забороненою зброєю?

Касетні боєприпаси заборонені Конвенцією Осло 2008 року для держав-учасниць — понад 100 країн. Однак Росія, США, Китай, Україна та інші великі військові держави до Конвенції не приєдналися й юридично мають право їх застосовувати. Тому касетна зброя — не заборонена для всіх, але обмежена для підписантів Конвенції.

Чим касетна бомба відрізняється від звичайної?

Звичайна (унітарна) бомба або снаряд детонує в одній точці, створюючи одну воронку й зону осколків. Касетний боєприпас розкривається у повітрі й розсіює десятки або сотні суббоєприпасів на площі від половини до 30 гектарів — к